...Велосипедисти третьої категорії - це наймолодші створіння (як чоловічої, так і жіночої статі), які за ростом своїм ніяк не могли забратися на раму дорослого велосипеда. Так ось, ця дітвора примудрялася їздити "крізь раму". Права нога просовує крізь раму, і старанно крутячи педалями, з велосипедом наперекосяк, здійснювалось пересування. Звісно, поїздки на тривалі дистанції були скрутні, а то і неможливі. Але, зате, яка була практика ось цього управління "двоколісним транспортом". В основному, цими вправами на велосипеді займалася малолітня дітвора, це, якщо дорослі взагалі підпускали до велосипедів.
...Велосипедисти другої категорії - це вже більш-менш дорослі хлопчики (школярі третього-четвертого класу). Даного віку хлопчики й дівчатка вже могли "перестрибнути" через раму велосипеда. Стійко стоячи на педалях і вчепившись в кермо, юні наїзники впевнено пересувалися у всіх напрямках. Звісно, дана дітвора могла на велосипедах навіть в школу їздити. Був тільки один нюанс у цієї категорії юних велосипедистів - ну ніяк не було можливості сісти на сідло, росточок не дозволяв. Сядеш на сідло - до педалей не дістати, станеш на педалі - до сідла теж не дістаєш. Ось і їдеш, стоячи на педалях і перевалюючись на рамі з боку на бік. Задоволення, звичайно сумнівне, але зате - на велосипеді, а не пішки.
...Велосипедисти першої категорії - це хлопчики й дівчатка які підросли і вже "сіли в сідло". Це вже майже доросле населення, за всіма правилами, без втоми крутило педалі. Та й дорослі дядечки і тітоньки теж потрапляли ось в цю - першу категорію.
...Ну, це, так би мовити приповідка, - казка попереду.
====================
...В тому далекому селі, та ще в хуторі, дітворі в школу доводилося ходити пішки кілометра за три. Це зараз, для дорослих дядьків і тіток ці три кілометри дрібницею здаються, а нам, малечі, ...ой !!, яка це була довга дистанція! Ну і добиралися, хто на чому: - хто на попутках, хто на велосипеді, а хто на велосипедах їздити ще не міг - той добирався пішочком.
...Теплим і світлим травневим ранком юний Вітюха добирався до школи на своєму зношеному велосипеді. Велосипед був умовним - колеса, рама, кермо і сідло (користі від якого поки ще не було). Словом, цей велосипедний виріб скрипів, тріщав, але рухався. Хочу відзначити, це дуже важливо - маленький Валвік був велосипедистом другої категорії (тільки недавно вийшов з третьої). Словом, згинаючись і напівкувиркаючись колесив Вітя в школу.
...Маршрут руху проходив від Бригади, через лісосмугу, грунтову дорогу, мимо кладовища в Центральне Село. А там вже і школа.
...Погода стояла чудова, народу на стежці-дорозі майже не було, та і попутного транспорту також.
...Кручу я педалями, намагаючись не сильно тертися про раму, кручу собі і кручу.
...Попереду показалася маленька дівчинка з портфельчиком, маленька така, з бантиками і портфельчиком.
..."О!!!, - подумалося, - їй ще до велосипеда рости і рости!!!". А це дівчинятко ще тільки від Бригади на стежку звертає, до школи ще далеко-далеко.
...Проїжджаючи повз неї, запримітив я такий собі простодушно-заздрісний погляд, типу: "Тобі добре, ти великий, на велосипеді їздити можеш !, а я ось пішечки іду".
...І тут в мене вселився якийсь біс, душа розчинилися, і захотілося зробити щось ДОБРЕ, як на теперішній час, це джентльменством називається. Але такого модерного слова я тоді не знав, просто вирішив цю маленьку дівчинку підвезти.
...На мою пропозицію дівчинка відреагувала відразу і безапеляційним згодою. Швиденько прибігла, і ми почали облаштовуватися на велосипеді.
...Зважаючи на відсутність багажника, дівчинку довелося розміщувати на рамі.
...Ой блин!!! якби ви знали, чого мені це вартувало!!!
...По-перше, дівчинка ледве увіпхнулася на цю раму. Воно, хоч і дівчинка маленька і я невеликий, але рама на такі обсяги не була розрахована.
...По-друге, стійкість в навичках водіння у Віті теж хотіла бути кращою, вихляв я по всій дорозі, як в цирку.
...По-третіх, ось ця рама, і перевалювання через неї. Десь через кілометр шляху я відчув, що сидіти в школі мені буде проблемно.
...Крутити педалі ставало все складніше. Не доїжджаючи до кладовища ми все-таки "навернулися". Правда, легко впали (швидкість маленька була) і без наслідків. Піднялися.
..."Ну, - думаю, – зараз дівчинка відмовиться від подальшої ризикованої подорожі і рвоне пішки, подалі від "наїзника"".
...Ага!!! зараз, розігналася !!! Стоїть, чекає подальших пропозицій.
...Довелося знову це юне і чарівне створіння з бантиками "завантажувати" на раму велосипеда і крутити педалями.
...До школи під'їжджав я весь знесилений, потертий, ледве стоячи на педалях, в душі проклинаючи мої ось оці, джентльменські пориви.
...Другий раз мало не "навернулися" вже біля школи. Але я якось там примудрився зупинитися без приземлення.
...Дівчинка швиденько зісковзнула з велосипеда, махнула бантиками, уважно на мене подивилася прекрасними оченятами і з чіткою розстановкою сказала "Щиро дякую!". Це були її єдині слова за весь час подорожі.
...Підхопивши портфельчик, юне створіння втекло в школу, а я весь побитий, втомлений і натертий, потягнув велосипед на стоянку.
=====
...Після цього "джентльменського пориву", я в житті своєму на раму велосипеда ні дівчаток, ні дівчат, ні жінок не саджав!! (правда, може бути, вони цього і не хотіли, але то інша пісня).
...Пройшли великі десятиліття життя, багато чого забуто.
...А ось цей хлоп'ячий вчинок запам'ятався, ось ця маленька дівчинка, з її бантиками, з її терплячим мовчанням і її словами "Щиро дякую!" чітко запам'яталося. Як це було давно, і в якому рожевому кольорі все це згадується.
Щастя тобі в житті !, юне створіння.