Объявление форума
Регистрация отключена. Оставляйте сообщения в разделе "Гостевое общение"

Дівчинка з темними очима

Ответить
Аватара пользователя
valvic
Основатель форума
Сообщения: 221
Зарегистрирован: 07 авг 2017, 08:44

Дівчинка з темними очима

Сообщение valvic » 26 окт 2019, 22:28

ДІВЧИНКА З ТЕМНИМИ ОЧИМА
=============

...Воістину, чи є колишні офіцери? Подивишся фільм з Микитою Михалковим і запевняєшся, що колишніх офіцерів не буває. А на ділі-то?
...Знаю одного майора-відставника. Служив собі і служив в Радянській Армії, сповідуючи принципи інтернаціоналізму і комуністичної ідеології. А як звільнився, так почав вважати, що йому всі чимось зобов'язані, що кар'єра в нього не вийшла з-за осіб інших національностей. І почав він повчати всіх і вся і в усьому, такий собі надокучливий став.
...Пристав він і до мене, прямо-таки в ліфті. Гугнявив щось гугнявив, життю мене повчав. Я йому і сказав пару ласкавих слів, не втримався. Ех, бачили б ви, як змінився цей "ахвицер"! З такою злістю і ненавистю він мені "зарядив": "Ну, нічого, скоро вас ЖИДЯР ми притопчемо!". Сказонув він якось не "по - інтернаціоналістичному" і не в дусі комуністичної ідеології. Мене прямо - таки і "закоротило", навіть не знайшовся, що й відповісти. Коли "закорочування" пройшло, з'явилося єхидство, яке виразилося в: "... Та я б і не проти до євреїв "притертися ", та коріння не до того степу поповзли, зачепитися нема за що!".
...Ця тирада привела опонента в неофіцерський сказ, локалізований мною однією фразою, також неофіцерською: "... Ще слово в’якнеш, по рогах отримаєш, геній неприкаяний!". Конфлікт зачаївся...
А я ось задумався, коли ж я вперше почув слова
ЖИД і ЄВРЕЙ ?
==============

...Ой, як давно це було! Дитинство моє проходило в далекому хуторі на Сумщині. В кінці 50-х років минулого століття жили ми бідно, батьки були простими колгоспниками, ледве кінці з кінцями зводили. Не до догляду за нами, малолітніми дітьми було. Залишали нас одних, а самі на важку сільську роботу ішли.
...Влітку ми, п'ятирічні малюки гуртувалися і гуляли по ліску, то в струмочку гать робили, то кораблики пускали, на "мочарці" купалися, благо глибина води по коліно. Словом, розважалися, як могли. На обід прибіг додому, кусень хліба, шматок сала і стакан молока з'їв, і ситий, ніякої різноманітної їжі не потрібно. Щасливі часи!
...Згуртувалась у нас команда - два Віті і Ваня, всі однолітки, близько п'яти років. Чим ми тільки не займалися! І в магазинчик грали, і лікували один-одного якимись травами. Але, в основному, копирсалися в найближчому струмку, і ловили рибу. Через відсутність риби ловили маленьких жабенят, яких тут же і відпускали. Ішов час.
...В один з прекрасних днів хлопчик Ваня повідав нам Страшну Новину. До нас в колгосп на центральну садибу привезуть ЖИДА! Що це таке і з чим його їдять, ми не знали, тому запустили процедуру збору інформації.
...До наступного дня на дитячих зборах узагальнили всю різнобічну інформацію і з'ясували Страшне! Виявляється, цей "ЖИД" має копита, ну як у корови, а також хвіст, як у коня, і величезні роги, як у бика. От, звірюка страшна яка! Мало того, цей жид з людей кров висмоктує, тому у нього зуби з трубочками (...щоб зручніше було). Найголовніше, що вже дуже він любить кров випивати у маленьких дітей, ...йому це дуже смачно.
...Від отриманої інформації нас аж колошматити почало. І навіщо це страховисько до нас в колгосп привозять?!
...Виявляється, голова колгоспу, наш Герой Соцпраці, домовився з обласною стоматологічною поліклінікою, щоб періодично в село привозити лікаря-стоматолога, хоча б раз на місяць. Зуби-то у селян карієсом і всякими напастями страждають. Мало того, щоб цей лікар з собою брав пересувне механічне крісло, де апарат запускався за допомогою педалей (як у велосипеда), тобто електрики не було потрібно.
...Не знаю, з яких джерел ми нагребли масу цієї інформації, але це привело до несподіваного ефекту. Нам (двом Вітям і Вані) так захотілося подивитися на Жида, ну хоча б краєчком ока. Боязко, звичайно, але ми зважилися!
...У той ранній теплий ранок, дочекавшись, коли батьки підуть на роботу, представницька делегація малюків зосередилася у напівзруйнованій бригадній клуні. Про всяк випадок ми озброїлися лозинами, це щоб відбиватися від агресивного жида, мовляв, живими ми не здамося!
...Коротенько обговоривши майбутню операцію, ми повільно рушили у напрямку до центральної колгоспної садиби. Відстань в два кілометри нам здалося такою довгою, як подорож Колумба до Америки. Пересувалися ми повільно, загрібаючи босими ногами пухнастий чорноземний пил. Заодно, підкидали цей пил пригорщами вгору, спостерігаючи як темна пилова хмара, падаючи, накривала все навколо, і нас в тому числі. І так, граючись, розмахуючи лозинами, ми дісталися до новозбудованого будинку Сільського ради, де мали відбуватися головні події.
...Малеча зорієнтувалася по обстановці та зайняла місце для спостереження за величезною купою піску, яка використовувалась при будівництві сільради. Там же спорудили імпровізований блокпост. Час минав, а подій не було. Нам так вже набридло чогось чекати, вже замислювалися про те, щоб піти додому, як раптом до сільради під'їхала старенька вантажівка, до половини накрита брезентовим тентом.
...З машини мужики стягнули якесь крісло з причандаллям і приводну машинку, чимось нагадуючу велосипед або дідівську прядку. З машини важко - важко вийшов старенький-старенький дідусь з маленькою дівчинкою. Дідусь, незважаючи на спеку, був в чоботях, плащі та капелюсі, а дівчинка була одягнена зовсім легко, тільки в легке ситцеве платтячко.
...Нарешті! Почали вивчати жидка! А чого його вивчати?!. Рогів з під капелюха не видно, великий плащ не дав нам упевнитися в наявності хвоста, ну і самі розумієте, через чоботи побачити копита не виходило.
...Дідуся звали якось дивно, не по нашому, чи то Годеон, чи то Гершом, прямо-таки таких імен у нас в селі не було. Обійшлися простіше- назвали дідуся Гришею. Так дідусь був і не проти, Гриша так Гриша...
...Дівчинка, за віком схожа на нас, була тоненька і худюща-худюща. Я таких худющих дівчат ще не бачив. З під кучерявого волосся на нас дивилися величезні темні очі. Звали дівчинку теж незвичайно, начебто Малка чи Фалка, словом, також не по нашому. Для спрощення іменного звернення ми швиденько присвоїли дівчинці наше, сільське ім'я - Маня (тобто Марійка).
...Дід Гриша дав дівчинці якусь бляшану розфарбовану коробочку, кивнув на нас і пішов до сільради споруджувати свій зубодробильний кабінет.
...І тут, дівчинка Маня нас здивувала прямо-таки до неподобства. Посміхаючись, вона на найчистішій українській мові звернулася до нас:
..."Хлопчики, ідіть до нас! Я вам подарунок привезла !. Та не бійтеся, я не покусаюся!".
...Ага !!! Не покусаюся!!! Судорожно стискаючи лозини в руках ми все-таки наблизилися на досить безпечну дистанцію:
..."Ти жидівка?" - поцікавилися ми "ненав'язливо".
..."Я не жидівка, я єврейка!!" - ображено надувши губки мовила дівчинка.
...На тобі! Хрін редьки не солодший! Словом, заплуталися ми остаточно в національних особливостях гостей.
...А тут Маня відкриває бляшану коробочку ...а там !!!! А там цукерки-карамельки "подушечки". О !!! Ви не знаєте, що таке "подушечки"?! - це ж, рожева мрія малюків кінця п'ятдесятих років минулого століття.
...Лозини тут же були відкинуті, ми кинулися за подарунком.
..."Та не хапайте ви все, залиште на потім!" - пригальмувала Маня.
...Все! Елементи взаємонерозуміння між народами тут же зникли. Ми відразу полізли в кучугури піску, споруджувати всілякі замки та фортеці, рити канавки.
...Маня виявилася дівчинкою доброзичливою, товариською і балакучою. Як кажуть, душа компанії. Через півгодини ми вже забули, навіщо прийшли.
...Риючись в піску, ненароком перевірили всі наші національні гіпотези на Мані. Здивування було величезне: копит ми не виявили - маленькі ніжки з п'ятьма пальчиками. Навіть ми примудрилися підглянути щодо хвоста. Ні хвоста, ні хвостика, ні навіть відросточка ніякого теж не було виявлено. Розбурхавшись та осмілівши, вирішили оглянути зуби та місце для кріплення ріжків. Зубки виявилися звичайні, без будь-яких дірочок, що поставило під сумнів гіпотезу про "висмоктуванні крові у малюків".
...А ось коли черга дійшла до голівоньки, покритої кучериками, Маня обурилася: "Ви чого там шукаєте?" - "Як чого-чого !!!. Де ріжки проростають-то?". На все це дівчинка швиденько відреагувала: "Де-де! Ви свої лобики пощупайте, років через двадцять, може чогось і виявите!". З цієї тиради малеча нічого не зрозуміла, але антропологічні дослідження припинила.
...Потихеньку біля сільради почав збиратися "зубопроблемний" народ. Для перевірки на надійність лікування першим в "зубодробильний кабінет" був запущений дід Микита. Дід вже старий, війну пройшов, йому вже нічого не страшно.
...А наші жалісливі сільські жіночки, як побачили вони Маню:
"... Ой Божечки! Тож невже можна так дитину годувати?, одні тільки кістки, шкіра та очі" - тут же звідки не візьмись, притягли глечик молока, півбуханця білого хліба, яйця, огірки. А сусідка біля сільради нашвидкуруч зварганила навіть круту яєшню з салом, і прямо таки зі сковорідкою і принесла. Пристали жіночки серйозно, намірилися, щоб дівчинка вже до від'їзду помітно погладшала. Швиденько все це жінкам набридло, поставили вони їжу на лавку, і за своїми справами подалися.
...В цей час, з приміщення сільради лунали визги бормашини і крики діда Микити. Ми прямо таки завмерли від жаху!
"... Та не хвилюйтеся!" - заспокоїла нас Маня - "Це мій дідусь дірки в зубах свердлить!". От тобі і на!! Цікаво, а навіщо дідові Микиті дірки в зубах ?
...Через деякий час, похитуючись і підпираючи щелепу хусткою, на ганку з'явився дід Микита. Стомлено зійшов, присів на лавку. Всі в очікуванні "рецензії" стовпилися біля нього.
...Дід подумав, подумав, я потім: "Добрий лікар-жидок!!! Дуже добре зуби лікує!". Ми, вже освічені, тут же поправили дідуся: "Дід Гриша не жид, він єврей!". Микита уважно на нас подивився і задумливо мовив: "Та яка різниця, лікар він хороший!".
...А ми з Манею!!! Ох і нагулятися! Ми купу піску майже розгребли. Примудрилися ми в піску перевернути коробочку з конфетами- "подушечками". Ну, чого добру пропадати?!. Обтрусили цукерки від піску як могли і з'їли з прилиплим пісочком.
...Ходили гуляти. Кидання один в одного дорожнім пилом, це стандарт без якого обійтися не можна. Потім в якийсь калюжі копирсалися, в сад ходили. В саду малеча демонструвала навички лазіння по яблунях. Нарвали купу зелених, кислих і недозрілих яблук. Яблука з циклу "корм для екстрасенсів" - якщо укусиш це прекисле яблуко, то в напівсудорогах побачиш те, чого нормальна людина не побачить.
...Мало того, призвичаїлися підлізти до корови, яка стояла на прив'язі, і посмикати її за цицьку. Дали спробувати це і Мані. Корова експерименти мовчазно витерпіла, але молока не дала. Словом, гуляли!...
...Періодично дівчинка кашляла. Якось натужно і надривно кашляла дівчинка. Ми цьому уваги не надавали, грали на повну силу.
...В обід з'їли все приготовані для Мані припаси: яєчню, молоко, хліб, на всіх вистачило, і далі гуляти. Лозини, призначені для самооборони ми десь загубили.
...Як Манечці з нами подобалося грати! Так захоплено грала, виблискуючи своїми темними-темними очима. Така душевна дівчинка виявилася: "Ой, які ви добрі та гарні хлопчики! Оце б з вами гуляла та гуляла!".
...День наближався до кінця. Почалися збори. Завантажили "прялку" діда Гриші в машину, посадили дідуся і Маню в кабіну. Таке розставання, на межі сліз!. Маня заспокоїла: "Хлопчики-хлопчики! Ви не переживайте, я на наступному тижні приїду з дідусем, ще погуляємо!". Машина фиркнула, обдала нас бензиновим перегаром і покотила до далекого міста - до обласного центру.
...Решта тижня проходила в нестерпному чеканні майбутньої зустрічі. Чим би ми, малеча, не займалися, а розмови були навколо майбутнього. Будували, так би мовити, плани Наполеона. Непомітно і тиждень сплинув.
...На чергову зустріч, ми готувалися капітально. По - перше, одягли цілі, а не діряві штанці, по - друге, лозин для самооборони вже не заготовляли, по - третє, в лісі назбирали ягід усіляких і лікарських рослин, навіть жабу красиву зловили, в банку посадили. Словом, готувалися фундаментально.
...В очікуваний день, два Віті і Ваня знову зібралися біля напівзруйнованої клуні, і знову рушили в похід до Сільради. Як не дивно, але час нашого міжсільського переходу скоротився майже в два рази. По дорозі пилом ми не сильно розкидалися, чистіше і презентабельніше нам захотілося представитися перед знайомою дівчинкою, та і банка з красивою жабою заважала.
...Прибувши до сільради, ми не ховалися за кучугурами піску, а сіли на лавку і терпляче стали чекати прибуття старенької вантажівки.
...У зазначений час, пирхнувши і окутавши округу димом, заявився пересувний "стомат-пункт". З кабіни нетерпляче вирвалася дівчинка і відразу рвонула до нас. В руках Маня тримала заповітну бляшану коробочку з льодяниками- "подушечками". Радості-то!!!
...Дідусь Гриша знову усамітнився зі своїм "апаратом", а ми з Манею - гуляти. Дали їй всі наші подарунки, а особливо гордість нашу - жабу. Подарунками нашими Маня залишилася задоволена. Ну, а далі-гуляти по повній схемі, все так-же, по - сільському.
...Тільки помітили ми, що дівчинка наша якась квела, кашляє багато та з надривом, а на губах іноді з'являються цяточки крові. Але все начебто проходить, і гуляємо далі.
...Біля ставка присіли, почали грудками кидатися, типу - хто далі кине. Сидить Маня, замислилася, а далі якось не по дитячому говорить: "Які ви добрі, хлопчики! Ось так би і жила серед вас ...як мені жити хочеться!". Ми малюки-малюками якось і не в'їхали: "Так живи, хто тобі заважає! Ось через тиждень приїдеш, ще нагуляємося! Чудна якась"...
...Так і день пройшов. Знову зібрали майно в машину, посадили діда Гришу, і Маню з жаб'ячою банкою, в кабіну. На питання: "Коли-ж ти до нас приїдеш?" дівчинка надривно закашлялась, подивилася на нас темними, прекрасними оченятами і тихо мовила: "...Не знаю!".
...Зафиркала машина, занурилась в хмару диму, рушила з місця.
...А з кабіни на нас, не відриваючись, дивилися красиві темні оченята дівчинки, в яких позначався смуток, і не було відповіді на наше запитання.
...Наступний тиждень малеча знову жила очікуванням. Але сказали нам батьки, що дід Гриша до нас їздити не буде, начебто прихворів.
...Плинув час, закінчилося літо, і наступила осінь. За осінню настала рання зима. Снігу не було, але все злегка підмерзло. І тут інформація: до нас знову приїжджає дід Гриша, знову зуби лікувати буде.
...Наша доблесна команда в складі двох Віть і Вані знову приготувалася до подорожі. На цей раз одяглися потепліше. По дорозі пилюку вже не ганяли, через її відсутність. Біля сільради на вулиці довго не стирчали, а сховалися всередину.
...У зазначений час під'їхала старенька машина, і з кабіни вийшов, тільки дід Гриша. Старенький такий дідусь, ледве на ногах стоїть. Подивився він на нас, поліз в сумку і витягнув заповітну бляшану коробочку: "Хлопчики, підійдіть до мене, вам Манечка подаруночок передала!" - і дає нам коробочку вщерть забиту бажаними "подушечками".
..."А Маня де !? Чому не приїхала !?" - з подивом і обуренням, майже хором вигукнули ми.
...Дідусь подивився на нас довгим і втомленим поглядом: "Маня поїхала далеко-далеко, туди, де всім радісно і добре..."
...Ми, малеча, як-то не зрозуміли, куди це вона поїхала? Їй що, з нами погано було?
...А якщо Маня поїхала туди, де всім добре і радісно, то чому мовчання, сльози на очах у дідуся і наших жалісливих сільських жінок? Нас якось потихеньку "відтіснили" і спровадили додому ...
...Додому добиралися мовчки, потихеньку смакуючи цукерки. І смак не той, і запах не той у цих льодяників. Не розуміли ми ще, малюки йоржеві, ...що то був подарунок з НЕБЕС...
================
...Минуло багато десятиліть. Багато що не пам'ятається, багато чого не мовиться. Але, іноді в старій пам'яті моїй через серпанок часів спливають темні-темні, прекрасні очі дівчинки, яка пішла туди, де всім радісно і добре, але яка так хотіла жити серед нас...

Ответить